Фест із сонцем у душі

Дива трапляються.. і посеред великого мегаполісу, відгородившись сіткою, таки реально заховатися (частково) від влади і людського бидлізму, щоб створити свій маленький оазис людяності і добра. Де при зустрічі люди обмінюються посмішками, а не життєвими проблемами і роздратованістю, де зовсім незнайомі люди стають своїми серед своїх.  

Відчути на три дні атмосферу того життя, до якого варто прагнути, яке варто поширити на всю країну і стати Європейською державою не лише географічно, а й практично. Де ще можна побачити парк, який після фестивалю став чистішим і привабливішим, ніж до нього?! Де ще в Україні можна побачити гуляння сотень людей, після яких не лишаються гори пляшок і сміття?!

І справді, після шумного і байдужого Києва у парку "Нивки" ніби потрапляєш у інший світ, в утопію, яка стала реальністю.

Організатори перед фестивалем самі від імені майбутніх відвідувачів фесту задавали собі питання "Навіщо мені йти на Антонич-фест?" і відразу ж самі давали відповідь "Таке буває лише раз у житті". Тоді за кілька днів до самого фесту я не надавав цим словам особливого значення. Ну а що такого, що раз у житті? Ну от 5 жовтня 2009 року від народження Ісуса теж буває лише один раз, але зараз розумію, що починаю сумувати за Антонич-фестом. У мальовничий місцині в оточенні білочок і гордовитого лебедя побуцати на зеленій галявині із хлопцями растаманський "сокс", поспостерігати як на твоїх очах майстри вдихають життя у звичайнісінькі колоди і крок за кроком перетворюють їх на чудернацькі ленд-артівські постаті. За декілька кроків відвідати імпровізовану виставку-галерею. Це чудово! А увечері вся уваги притягується до сцени, від якої по всій фестивальній площі розливається коктейлі щастя. Власноруч приготовлені ліричний і чуйний від Каті Chilly, міцний чоловічий від "Кому Вниз", для душі від сестер Тельнюк, і останній, драйвовий і незабутній від "Мертвих Півнів" І це справді буває лише раз у житті!

Чи гуляння на 101 день народження будуть ще крутішими?! =)

Хочеться подякувати організаторам фестивалю, яким вдалося створити щось принципово нове для українського фестивального простору. Щось надзвичайно своє і рідне, звідки не хочеться повертатися.