Газета ДЕНЬ: Друге народження Антонича

«Антонич-фест» проходить у Києві з 2 до 4 жовтня. Програма насичена: виступи відомих гуртів, театральні вистави, художні пленери, створення скульптури, каліграфія, анімаційна майстерня тощо. У фесті беруть участь: гурти «Мертвий Півень», «Тельнюк: Сестри», «Кому Вниз», співаки — Катя Chilly, Тарас Чубай, Віктор Морозов та інші. Приєднатися до фестивалю та підтримати його може кожен, хто цікавиться ідеями поета, кожен зможе надати волонтерську допомогу чи просто відвідувати заходи форуму. Нині в різних містах України відбуваються читання віршів поета в громадських місцях, створення ілюстрацій до поезії Антонича тощо (з програмою можна ознайомитися на сайті фестивалю http://antonych.sumno.com). «День» поспілкувався з координатором проекту, головним редактором сайту «Сумно?Ком» Богданом ЛОГВИНЕНКОМ.

— Чим ваш фестиваль принципово відрізняється від решти фестивалів?

— Хоча наш фестиваль проводиться вперше, я думаю, що він матиме довге творче життя. Антонич народився сто років тому і нині відбувається його друге народження. Зараз про поета знає мало людей, а ми хочемо зробити його творчість доступною для кожної української домівки. Ми плануємо видати книжку з ілюстраціями до поезії Антонича і диск із піснями на його вірші. Пригадую, як у школі мені було складно сприймати твори Тараса Шевченка, та коли почув його поезію у виконанні гурту «Кому Вниз», моє ставлення до Кобзаря змінилося. Ми запропонували кожному рок-гурту записати пісню на вірші Антонича. У рамках форуму образ поета глядачі бачать у живописі, піснях, скульптурі, виставах і навіть в людях, які приходять на фест.

— В рамках форуму вже відбувся ряд акцій, серед яких читання віршів Антонича в громадських місцях. Як люди реагують на подібні акції?

— Реакції дуже різні. Зацитую одну з них: «Я считаю, что заставлять народ слушать чьи-то стихи на улице, в автобусе, в метро и даже в автомобильных пробках — это не просто мелкое хулиганство, а самый настоящий террор!» Одна бабуся намагалась викинути читця Антонича з тролейбусу в Черкасах. Людям здається, що вони потрапили в якесь «шустер-шоу», і починають поводитися відповідно. А є й такі , хто підтримує нашу акцію, і Антоничем зацікавилися. Музиканти та художники погоджуються взяти участь у фестивалі, й практично нічого за свій виступ не просять. Люди розуміють, що відмітити ювілей поета — справа потрібна. Ми беремо плату за вхід (40 і 70 гривень), і зібрані кошти підуть на видання книги й диску.

— На які результати від фестивалю ви очікуєте — видання книги, алея скульптур?

— Алея скульптур — амбітний план, на який шукаємо гроші. Хотілося б зробити хоча б сквер Антонича. Але щоб він був не мертвим місцем, а живою тусовкою, де постійно збиратимуться люди. Мета фестивалю — показати, що Антонич за своє нетривале життя (всього 28 років) устиг зробити більше, ніж будь-хто з митців.

— Наскільки, на твою думку, такі фестивалі є потрібні й цікаві людям?

— Ми намагаємось робити навіть не фестивалі, а ініціативи, завдяки яким можна збирати людей і робити щось цікаве — створювати творче середовище, пробуджувати молодь. Бо нині багато хто спить або думає, де заробити заради їжі та житла, не має часу навіть на власну родину, не кажучи вже про мистецтво. Ми хочемо розворушити «сонне царство» і допомогти молоді згуртуватися та творити...

Марія Семенченко, газета ДЕНЬ, №177, субота, 3 жовтня 2009